Курсова, 46 стр, 70 грн.


Вступ 3

1. ПОНЯТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ 5

2. ПРАВО ПОДРУЖЖЯ НА СПІЛЬНЕ МАЙНО 12

3. РОЗДІЛЬНЕ МАЙНО ПОДРУЖЖЯ 20
3.1. Об’єкти роздільної власності подружжя 20
3.2. Укладення подружжям угод щодо їх спільного і роздільного майна 23
3.3. Поділ майна подружжя 25

4. ШЛЮБНИЙ КОНТРАКТ 34

Висновки 41
Список використаних джерел 45


ВИСНОВКИ

Зміст правового режиму є багатогранним і складним, адже ним можуть охоплюватися різноманітні сфери майнових відносин між подружжям та подружжя з третіми особами. Під правовим режимом майна подружжя необхідно розуміти не лише правовий режим спільного майна, а й роздільного, не лише належного на праві власності, а і того, що належить їм за іншими титульними правами, наприклад за зобов’язальними правовідносинами, адже поняття «майнові відносини подружжя» значно ширше за своїм змістом від поняття «відносини власності подружжя».
Право власності подружжя в об’єктивному значенні – це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності між подружжям, заснованих на принципах спільності та роздільності певного майна та обумовлених фактом перебування їх в шлюбі.
Право власності подружжя в суб’єктивному значенні можна визначити як комплекс юридично закріплених за подружжям можливостей володіти, користуватися і розпоряджатися спільним та роздільним майном, набутим ними в період шлюбу, на свій розсуд з врахуванням їх спільних та особистих інтересів в межах, не заборонених законом.
Головним принципом прав подружжя на майно є принцип спільності всього того майна (за винятками, прямо встановленими законом), яке набувається ними за час шлюбу. У новому СК України збережено презумпцію спільності майна, але закладено дещо інший підхід до співвідношення спільної та роздільної власності. Відповідно до ст. 57 СК України, яка має назву «Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», «Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або прийняття спадщини». В СК України пропонується визнавати власністю кожного з подружжя лише те майно, яке є об’єктом права власності. За таких обставин залишається невирішеною доля майна, яке належало особі до вступу в шлюб за правом вимоги, а також майно належне кожному з подружжя за правом вимоги.
Правовий режим спільності та роздільності майна подружжя, визначений шлюбно-сімейним законодавством, може піддаватися трансформації відповідно до умов шлюбного контракту. Норми про шлюбний контракт вперше були введені до КпШС України Законом України від 23.06.92 р. Статтею 271 КпШС встановлювалося, що особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім’ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов’язки подружжя, але з застереженням, що умови такої угоди не можуть погіршувати становище будь-кого з подружжя, порівняно з законодавством України.
За новим СК України у шлюбному договорі можуть бути передбачені умови про непоширення щодо майна, нажитого за час шлюбу режиму спільності, про визнання його спільною частковою власністю або власністю кожного з них. Іншими словами на майнові відносини між подружжям норми СК України взагалі можуть не поширюватися. Така радикальна позиція складачів СК має вразливі місця, адже вона фактично позбавляє одного з подружжя будь-яких реальних гарантій для отримання будь-якої частки у майні.
Важливе значення для подружжя має вирішення питання щодо встановлення моменту, з якого розпочинається дія режиму спільності майна та моменту виникнення у подружжя права спільної власності на придбаване ними майно. З набуттям подружжям права спільної власності на майно та майнових прав у подружжя виникають відповідно і спільні майнові обов’язки. Тобто майнова спільність у подружжя може виникнути лише з моменту реєстрації шлюбу в органах РАГСу і припиняється з моменту припинення шлюбу.
Для того, щоб у подружжя виникло право спільної сумісної власності, як і загалом право власності будь-якого суб’єкта, необхідні конкретні юридичні підстави одержання доходів від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, одержання спадщини та ін. За такими підставами подружжя також може набувати майно у власність, одержуючи їх спільно або одноосібно.
Якщо ж застосовувати положення ст. 128 ЦК до правовідносин між подружжям, то можна констатувати, що у будь-якому разі право спільної власності у подружжя не може виникнути раніше, ніж право власності у того з подружжя, який виступає в угоді набувачем майна. Враховуючи, що принцип режиму спільності за сімейним законодавством вступає в дію автоматично (якщо інше не було оговорено шлюбним контрактом), то цілком можливий логічний висновок, що право спільної сумісної власності на майно, набуте за угодою одним із подружжя, виникає одночасно в момент виникнення у одного з подружжя – сторони в угоді відповідно до правил ст. 128 ЦК України права приватної власності.
Відповідно до ст. 63 СК України кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження спільним майном. Як правило, подружжя досягають згоди щодо здійснення ними правомочностей співвласників. Якщо ж один з подружжя створює іншому перешкоди у володінні, користуванні спільним майном, останній не позбавлений права звернутися з відповідними позовними вимогами до суду. Однак, чинне сімейне законодавство не містить положень, які б визначали конкретні засоби захисту від порушень права спільної власності одним з подружжя (співвласником) чи третіми особами.
Здійснюючи правомочності співвласників, подружжя може укладати щодо спільного майна різноманітні угоди. Здійснення подружжям права спільної власності може призводити також до його припинення. Це можливо як за загально-правовими підставами (шляхом відчуження спільного майна за угодами іншим особам, його споживання, знищення тощо), так і за підставами, передбаченими сімейним законодавством, тобто за спеціальними підставами. Найпоширенішою спеціальною підставою припинення права спільної власності на набуте подружжям в період шлюбу майно, є його поділ, в результаті якого встановлюється частка кожного з подружжя у спільному майні відповідно до чого вчиняється його розподіл в натурі у порядку. Спосіб поділу спільного майна суд застосовує з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей, кожного з подружжя, стану їх здоров’я, забезпеченості житлом, особливостей речового складу майна тощо.
Таким чином, нині майнові відносини набули нового змісту, подружжю як суб’єктам права приватної власності можуть відтепер належати не лише об’єкти особистого споживчого призначення, як це було за радянського періоду, але і різноманітне майно виробничо-господарського призначення, подружжя набули більшої свободи у визначенні правового режиму майна, що набувається ними в період шлюбу.
Прогалини у правовому регулюванні майнових відносин між подружжям передбачалося вирішити шляхом введення нового сімейного законодавства у вигляді шостої книги «Сімейне право» до проекту нового Цивільного кодексу України. Однак Верховна Рада України віддала перевагу оновленню сімейного законодавства шляхом його кодифікації у вигляді самостійного кодексу і відповідно після законодавчих процедур та врахування зауважень Президента України 10 січня 2002 р. було прийнято новий Сімейний кодекс України. Однак, як засвідчив аналіз нового СК далеко не усі положення в частині регулювання майнових відносин між подружжям можуть бути визнані беззастережно вдалими, окремі з них можуть викликати неоднозначне тлумачення і труднощі у застосуванні. За таких обставин особливої значимості набувають наукові дослідження проблем сімейного права, які сприятимуть виявленню неефективних норм у новому СК та вибору найоптимальніших моделей регулювання відносин власності між подружжям.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1) Конституція України. – К.: Знання, 2006. – 64 с.
2) Антокольская М.В. Семейное право. – М., 1996. – 329 с.
3) Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні: Автореф. дис. канд. юр. наук. – К., 2001. – 53 c.
4) Жилинкова И.В. Право собственности супругов. – Харьков: Ксилон, 1997. – 321 с.
5) Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семи. – Харьков: Ксилон, 2000. – С.239
6) Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №36. – С.524
7) Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №20. – С.249
8) Кодекс про шлюб та сім’ю // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1969. – №26. – С.204; 1970. – №2. – С.16
9) Красько И.Е. Правовая природа брачного контракта // Проблеми законності. – Харків, 1998. – Вип.. № 33. – с.80-81
10) Матвеев Г.К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. – К.: Изд-во КГУ, 1960. – 231 с.
11) Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украины / Под ред. Ю.С. Червоного. – К., 2003. – 631 с.
12) Порядок ук¬ладання шлюбного контракту, затверджений Постановою Ка¬бінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. № 457 // Законодавство України про шлюб, сім’ю та спадкування. – К., 1998. – с.286
13) Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп. ред. П.І. Шевчук. – К.: Хрінком Інтер, 1998. – 361 с.
14) Рясанцев В.А. Семейное право. – М.: Юрид. лит., 1971. – 209 с.
15) Сімейний кодекс України. – Х.: Одіссей, 2006. – 104 с.
16) Сливицкий В.И. Кодекс законов УССР о семье, опеке, браке и об актах гражднского состояния // Вестник советской юстиции. – 1925. – №22. – с.872
17) Тимча¬сове положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, за¬тверджене наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 7 лютого 2002 р. // Юридичний вісник України. – 2002. – №11. – С.15-21
18) Цивільний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. – 424 с.
19) Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-е вид., доп. і перер. – К.: Хрінком Інтер, 2005. – Кн..1. – 736 с.
20) Цивільне право України: Навч. посібник / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін. – За ред. Р.О. Стефанчука. – К.: Прецедент, 2005. – 448 с.
21) Явор О.А. Функції шлюбного контракту в сімейному праві України Автореф. дис. канд. юр. наук. – Харків, 1996. – 68 c.
22) Ярема А.Г. та ін. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 4 т.]/ А.Г. Ярема, В.Я. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань. – Т.1. – К.: А.С.К., 2004. – 928 с.