Курсова, 40 стр, 75 грн.

ВСТУП 3

1. ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КОНФЛІКТІВ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ЯВИЩА 5

2. ПРИЧИНИ КОНФЛІКТІВ МІЖ БАТЬКАМИ І ДІТЬМИ 12
2.1. Конфліктність дитячо-батьківських відносин 12
2.2. Конфлікт поколінь 18

3. СПОСОБИ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТІВ МІЖ БАТЬКАМИ І ДІТЬМИ 22
3.1. Застосування методик оцінки схильності до конфліктної поведінки та глибини конфлікту 22
3.2. Способи подолання конфліктів між батьками і дітьми 29

ВИСНОВКИ 34
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 36
ДОДАТКИ 38

ВИСНОВКИ

Конфлікт в психології розглядається як зіткнення протилежно направленої мети, інтересів, позицій, думок і поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії. Конфліктна ситуація виникає за наявності суперечливих позицій сторін. Отже, вона містить суб'єктів конфлікту (опонентів) і його предмет.
Для виникнення конфлікту необхідний інцидент, коли одна із сторін починає ущемляти іншу. Якщо протилежна сторона починає діяти, то конфлікт з потенційного перетворюється на актуальний.
Сигналами конфлікту служать криза відносин, напруга при спілкуванні, непорозуміння, інциденти і загальний дискомфорт. Якщо конфлікт вирішується деструктивно, його наслідками будуть тривога, безпорадність, сум'яття, розвал, заперечення, відхід, ескалація, поляризація. І навпаки, якщо конфлікт вирішується конструктивно, людина відчуває, що все йде гладко, переживає радість спілкування, відчуття успіху, ефективність, енергійність.
Виділяють різні типології конфліктів: а) внутрішньоособистісні, міжособистісні, міжгрупові, соціальні; б) цінностей, особових потенціалів, ресурсів, інтересів, засобів досягнення мети і норм; в) соціально-політичні, міжетнічні, організаційно-управлінські, виробничі, сімейні, подружні та ін.
Навчитися спілкуватися з власними дітьми не на рівні наказів, а на інших, демократичних початках, зовсім не просто. І від того, наскільки рано батьки визнають в дитині особистість, що розвивається, залежить як швидко та успішно буде розвиватися ця особистість. Вірно знайдений у відносинах з власними дітьми підхід дозволяє поглибити і одночасно розширити внутрішньосімейне спілкування. Дитина в такому випадку допомагає батькам поглянути по новому на світ, відчути радість його відкриття.
Відносини між батьками і дітьми багато в чому визначаються стилем виховання, який вибирають дорослі, щоб впливати на своїх нащадків. Вибір цей зумовлюється особистим досвідом батьків, їх знайомством з педагогічними доктринами і просто власним розумінням.
Проте який би стиль виховання (опікаючий, потураючий, протегуючий, директивний, вимогливий, поступальний, усуваючий) ні обрали б батьки в спілкуванні зі своїми дітьми, рано чи пізно він прийде в суперечність з потребами, установками і запитами дитини. Звідси висновок — зіткнення і конфлікти представників старшого і молодшого поколінь в сім'ї майже так само неминучі, як і у відносинах між подружжям.
В сім'ях і стабільно працюючих професійних колективах досить поширеними є конфлікти представників різних поколінь. Люди, що виросли в різних суспільних і соціальних умовах, володіють різними системами цінностей. Картина світу очима підлітків й дорослих розрізняється. Зовні, звичайно, вони живуть в одному часі і просторі. Але їх увагу привертають абсолютно різні елементи навколишнього світу. І деколи це вельми утрудняє взаєморозуміння між представниками різних поколінь.
Потреба в спілкуванні є внутрішньою основою особистих взаємостосунків між людьми. Однак вона задовольняється у різних дітей не в рівній мірі. Цікавою для визначення схильності особистості до конфліктної поведінки є методика, запропонована К. Томасом, в якій виділяються п’ять основних стратегій людської поведінки в конфліктній ситуації: уникнення, суперництво, прилаштування, компроміс, співпраця. Також запропоновано методику оцінки глибини конфліктів та методику дослідження міжособистісних взаємин підлітків, їх адаптації в соціальному середовищі, яка складається з рисунка соціальної мережі і соціального опитувальника (за О. Кузьміною).
Способи подолання конфліктів між батьками і дітьми різноманітні. Головним є правило: неможна вирішувати конфлікти та проблеми, намагаючись змінити поведінку іншого учасника конфлікту. Це тупиковий шлях, що веде лише до посилення конфлікту і загострення взаємних образ. Реально можна змінити поведінку лише однієї людини — самого себе.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1) Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Психология управления. – Харьков, 1998. – 439 с.
2) Диксон Ч. Конфликт. – СПб., 1997. – 396 с.
3) Еникеев М.И. Общая и социальная психология. Учебник для вузов. – М.: Норма-ИНФРА-М, 1999. – 624 с.
4) Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. – М., 1995. – 367 с.
5) Ковальов С.В. Психологія сімейних стосунків. – К.: Наука, 2001. – 308 с.
6) Ковалев С.В. Психология семейных отношений. – М.: Педагогика, 1987. – 160 с.
7) Конфликтология: Учебник. – 4-е изд., стер. / Под ред. А.С. Кармина. – СПб.: Лань, 2001. – 448 с.
8) Корнеева Е.Н. Если в семье конфликт… – Ярославль: Академия развития: Академия Холдинг, 2001. – 192 с.
9) Кравченко А. И. Родителям про подростков (и подросткам про родителей). – М., 2002. – 208 с.
10) Корнелиус Х., Фейр Ш. Выиграть может каждый (как разрешать межличностные конфликты). – М.: «Стингер», 1992. – 215 с.
11) Крогиус Н.В. Личность в конфликте. – Саратов, 1976. – 299 с.
12) Кулагина И.Ю., Коюцкий В.Н. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека. Учебное пособие. – М.: ТЦ «Сфера», 2001. – 464 с.
13) Лафренье П. Эмоциональное развитие детей и подростков. – СПб, 2004. – 361 с.
14) Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. – М.: Сфера, 2001. – 480 с.
15) Овчарова Р.В. Технологии практического психолога образования: Учебное пособие для студентов вузов и практических работников. – М.: Сфера, 2001. – 448 с.
16) Петровский А.В. Всегда ли правы родители? Психология воспитания. – М., 2003. – 201 с.
17) Практическая психология для подростков и родителей. – СПб.: Питер, 2007. – 224 с.
18) Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или переговоры без поражения. – М., 1992. – 251 с.
19) Шевандрин Н.И. Психодиагностика, коррекция и развитие личности: Учебник для студентов вузов. – 2-е изд. – М: ВЛАДОС, 2001. – 512 с.
20) Шерега Ф. Е. и др. Социология образования. – М., 1997. – 263 с.